ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА І АУДИТ

В Україні здійснюються державна, громадська та інші види еколо­гічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан довкілля. Порядок проведення екологічної експертизи визначається законодавством України.

Закон України “Про екологічну експертизу” визначає екологічну екс­пертизу як вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан довкілля та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону довкілля, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забез­печення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи – запобігання негативному впливу антро­погенної діяльності на стан довкілля та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Об’єкти екологічної експертизи наведені на рис. 10.1.

Основними завданнями екологічної експертизи є: визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи; встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам еколо­гічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил; оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан довкілля, здоров’я людей і якість природних ресурсів; оцінка ефективності, повноти, обгрун­тованості та достатності заходів щодо охорони довкілля і здоров’я людей; підготовка об’єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: гарантування без­печного для життя та здоров’я людей довкілля; збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; наукова обгрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів еколо­гічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; державне регу­лювання та законність.

Екологічній експертизі підлягають: проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документа­ція по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продук­ції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан довкілля, створення загрози здоров’ю людей, а також екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан довкілля та здоров’я людей.

До документації на об’єкти екологічної експертизи додаються обгрун­тування щодо забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюва­ної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою існуючого чи передбачуваного впливу на стан довкілля, оцінкою екологічного ризику і небезпеки для здоров’я людей та з альтернативними прогнозними варіантами зменшення цих впливів.

Суб’єктами екологічної експертизи є: Мінекоресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; органи та установи МОЗ – в частині, що стосується експертизи об’єктів, які можуть негативно впливати чи впливають на здоров’я людей; інші державні органи, місцеві Ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства; громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування; інші установи, організації та підприємства, в т. ч. іноземні юридичні та фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи; окремі громадяни в порядку, передбаченому чинним законо­давством.

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Мінекоресурсів, МОЗ, їх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади на основі принципів законності, наукової обгрунтованості, комплексності, незалеж­ності, гласності та довгострокового прогнозування.

Д е р ж а в н і й   е к о л о г і ч н і й  експертизі підлягають:

• державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;
• проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного плану­вання, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення під­приємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;
• інвестиційні проекти, техніко-економічні обгрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, рекон­струкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об’єктів, які можуть негативно впливати на стан довкілля;
• проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регу­люють відносини в галузі забезпечення екологічної (в т. ч. радіаційної) безпеки, охорони довкілля і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан довкілля та здоров’я людей;
• документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у т. ч. тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу довкіллю та здоров’ю людей.

Завданнями державної екологічної експертизи є: визначення екологіч­ної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбут­ньому прямо або посередньо негативно вплинути на стан довкілля; встанов­лення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону довкілля; оцінка повноти і обгрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони довкілля та здоров’я населення, яка здійснюється Мінекоресурсів разом з МОЗ.

Висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання, а позитивний висновок експертизи – підстава для відкриття фінансування всіх програм і проектів. Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об’єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах. Вона проводиться незалежно від державної екологічної експертизи і її висновки можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну екс­пертизу, а також органами, що заінтересовані у реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об’єкт. Підготовка висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (використання, застосування, експлуатації тощо) об’єкта екологічної експертизи здійсню­ються з урахуванням громадської думки.

Замовники екологічної експертизи об’єктів, що в процесі реалізації (будівництва, експлуатації тощо) можуть негативно впливати на стан довкілля та здоров’я людей, зобов’язані оголосити через засоби масової інформації про проведення екологічної експертизи у спеціальній Заяві про екологічні наслідки діяльності. Еколого-експертні органи чи формування після завершення екологічної експертизи повідомляють про її висновки через засоби масової інформації.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встанов­леному порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підпри­ємств, а також експерти міжнародних організацій. Здійснення державної екологічної експертизи є обов’язковим для видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється КМУ за поданням Мінекоресурсів і МОЗ. Проведення додаткових дер­жавних екологічних експертиз здійснюється за ініціативою заінтересованих осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішеннями КМУ, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів.

Відповідно до рішень КМУ, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан довкілля та здоров’я людей.

В документації на об’єкти державної екологічної експертизи повинні передбачатися:

• комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здій­снюваної діяльності на стан довкілля, використання і відтворення природних ресурсів, здоров’я населення, оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні наслідки діяльності;
• обгрунтування впровадження сучасних, досконалих нематеріало- і неенергоємних, мало- і безвідхідних технологічних процесів;
• забезпечення комплексної переробки, утилізації та ефективного вико­ристання відходів виробництва;
• заходи щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефективної очист­ки всіх видів стічних вод, а також їх використання для технічних потреб без скидання цих вод у природні водотоки і водойми;
• дієвість і досконалість передбачуваних заходів щодо охорони атмо­сферного повітря від забруднення;
• забезпечення збереження, охорони і відтворення об’єктів рослинного і тваринного світу та  природно-заповідного фонду (ПЗФ);
• забезпечення захисту населення і довкілля від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних та біологічних факторів.

Державне управління в галузі екологічної експертизи здійснюють КМУ, місцеві Ради народних депутатів, органи виконавчої влади на місцях, Мінекоресурсів і його органи на місцях, а також органи та установи МОЗ та інші органи державної виконавчої влади відповідно до чинного законо­давства.

КМУ в галузі екологічної експертизи: призначає проведення державної екологічної експертизи екологічних ситуацій та діючих об’єктів і комп­лексів, негативний вплив яких на стан довкілля поширюється або може поширюватися за межі однієї області; призначає проведення додаткової державної екологічної експертизи визначених законодавством об’єктів екологічної експертизи; визначає порядок передачі документації на державну екологічну експертизу; затверджує перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку; здійснює інші функції в галузі екологічної експертизи в межах своєї компетенції.

Місцеві Ради народних депутатів в межах відповідної території у порядку, встановленому чинним законодавством: приймають рішення і орга­нізують у разі необхідності проведення екологічної експертизи; визначають граничні розміри відрахувань на проведення екологічних експертиз з відпо­відних позабюджетних фондів охорони довкілля; координують діяльність суб’єктів екологічної експертизи; сприяють інформуванню населення про результати екологічних експертиз; здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про екологічну експертизу; вирішують інші питання у галузі екологічної експертизи в межах своєї компетенції. Окремі повнова­ження щодо регулювання відносин у галузі екологічної експертизи місцеві Ради народних депутатів можуть делегувати своїм виконавчим комітетам.

До відання Мінекоресурсів і його органів на місцях належить:

• здійснення державної екологічної експертизи, в т. ч. додаткової;
• затвердження у встановленому порядку нормативно-технічних та інст­руктивно-методичних документів у галузі екологічної експертизи;
• формування системи і структури експертних підрозділів у складі Міністерства та його органів на місцях;
• створення у встановленому порядку спеціалізованих установ і органі­зацій, необхідних для науково-технічного забезпечення державної еколо­гічної експертизи;
• залучення спеціалістів і науковців до проведення державної еколо­гічної експертизи;
• здійснення заходів щодо забезпечення еколого-експертних підрозділів, установ і організацій висококваліфікованими фахівцями, вдосконалення експертної діяльності, форм і методів еколого-експертного аналізу та оцінки об’єктів екологічної експертизи;
• координація еколого-експертної діяльності, здійснення методичного керівництва з питань проведення екологічної експертизи незалежно від її форм;
• узагальнення практики проведення екологічної експертизи, застосу­ва­ння новітніх форм і методів еколого-експертного аналізу та оцінки тощо.

Експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації та методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років.

Експерт державної екологічної експертизи має право: одержувати на його вимогу відомості та матеріали, необхідні для проведення екологічної експертизи; ставити питання про відхилення поданих на екологічну експер­тизу матеріалів, які не відповідають вимогам природоохоронного законо­давства, екологічним стандартам і нормативам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділення додаткових капітало­вкладень; вносити пропозиції про залучення до проведення екологічної експертизи висококваліфікованих спеціалістів, науковців, створення належ­ної матеріально-технічної та інформаційної бази; на викладення особистої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи.

Експерт екологічної експертизи зобов’язаний: дотримувати встановле­них строків та порядку здійснення екологічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону довкілля, раціональне використання і відтво­рення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки; забезпечувати всебічне, комплексне, об’єктивне, якісне і ефективне проведення екологічної експертизи; своєчасно готувати обгрунтовані та об’єктивні висновки; обгрун­товувати пропозиції про повернення документації на об’єкти екологічної експертизи на доопрацювання; вносити відповідні пропозиції щодо вдоскона­лення форм і методів проведення екологічної експертизи; заявляти само­відвід за наявності особистої заінтересованості щодо конкретного об’єкта екологічної експертизи.

Незалежність експерта екологічної експертизи забезпечується: прове­денням екологічної експертизи у встановленому законодавством порядку; виконанням еколого-експертних функцій відповідно до вимог законодавства незалежно від розпоряджень посадових осіб державних органів, об’єднань громадян та інших формувань; свободою вибору форм і методів еколого-експертного аналізу і оцінки та викладення особистої думки з питань прове­деного аналізу; забороною втручатися будь-кому в проведення екологічної експертизи, за винятком випадків порушення експертом вимог законо­давства; захистом порушених прав експерта у встановленому законодавством порядку.

Замовники екологічної експертизи мають право: порушувати відпо­відні клопотання та одержувати консультації; надавати суб’єк­там еколо­гічної експертизи письмові чи усні пояснення, зауваження, пропозиції щодо об’єктів екологічної експертизи чи з окремих їх рішень та обгрунтувань; знайомитися з висновками екологічної екс­пе­р­тизи; клопотати про прове­дення додаткової екологічної експер­тизи; одержувати інформацію про хід проведення екологічної експертизи; здійснювати й інші функції в галузі екологічної експертизи в порядку, встановленому законодавством.

Замовники екологічної експертизи зобов’язані: подавати на екологічну експертизу необхідні матеріали на об’єкти екологічної експертизи і висновки щодо попередньої оцінки їх впливу на довкілля, здоров’я людей; сприяти суб’єктам екологічної експертизи в об’єктивному і комплексному розгляді об’єктів екологічної експертизи та їх науково обгрунтованій оцінці; надавати суб’єктам екологічної експертизи необхідні додаткові відомості та матеріа­ли; своєчасно вносити до документації на об’єкти екологічної експертизи необхідні корективи і зміни, що не потребують конструктивних досліджень і розрахунків, оплачувати виконані еколого-експертні роботи згідно з догово­рами; виконувати вимоги висновків екологічної експертизи; вирішувати інші питання відповідно до чинного законодавства.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає: перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об’єкти еколо­гічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія); аналітичне опрацювання мате­ріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обгрунтувань діяльності об’єктів екологічної експертизи (основна стадія); узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об’єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія).

Державна екологічна експертиза проводиться у разі: наявної або мож­ливої потенційної небезпеки об’єктів екологічної експертизи для довкілля і здоров’я людей; прийняття відповідного рішення КМУ, місцевими Радами народних депутатів чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохо­ронними органами відповідно до законодавства; обумовленості загальнодер­жавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза проводиться шляхом: аналізу і оцінки об’єктів екологічної експертизи – групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих установ і організацій органів Мінекоресурсів, МОЗ; еколого-експертних досліджень і оцінки об’єктів екологічної експер­тизи – спеціально створюваними комісіями із залученням фахівців – практи­ків та науковців інших підприємств, установ і організацій; створення Мінеко­ресурсів спільно з іншими органами державної виконавчої влади міжгалу­зевих експертних комісій; залучення на договірних засадах інших спеціа­лізованих організацій для попереднього експертного розгляду та підготовки відповідних пропозицій.

Висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі: порушення вимог законодавства про проведення державної екологічної експертизи; недотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, будівельних норм і правил, вимог щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів та забез­печення екологічної безпеки; неврахування важливих достовірних відомос­тей про стан екологічної ситуації, що склалася в районі (місці) реалізації об’єкта екологічної експертизи, який може негативно впливати на стан довкілля, природних ресурсів, здоров’я людей; порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи.

Фінансування державної екологічної експертизи здійснюється її замов­ником. Державні екологічні експертизи об’єктів, що реалізуються за рахунок державних капіталовкладень, фінансуються за рахунок державного бюджету. Фінансування державної екологічної експертизи екологічних ситуацій та екологічно небезпечних діючих об’єктів і комплексів, що проводиться за рішенням КМУ, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів, здійснюється відповідно за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, а також відповідних позабюджетних фондів охорони довкілля.

Правопорушеннями в галузі екологічної експертизи є: порушення вста­новленого законодавством порядку проведення екологічної експертизи; надання свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об’єкта екологічної експертизи; надання дозволів на спеціальне природо­користування; фінансування та реалізація проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан довкілля та здоров’я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи; здійснення екологічної екс­пертизи неправоздатними підприємствами, установами, організаціями, об’єд­наннями громадян та іншими формуваннями; недотримання під час реалізації об’єкта експертизи вимог щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку дер­жавної екологічної експертизи; незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної експертизи; ухилення від надання на законну вимогу державних еколого-експертних органів і формувань необхідних відомостей і матеріалів; підготовка неправдивого висновку державної екологічної експертизи.

Екологічний аудит – документально оформлений систематичний про­цес перевірки, який включає збирання і об’єктивне оцінювання доказів аудиту для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім середовищем (СУНС) та інформації з цих питань критеріям аудиту, а також який включає передавання результатів перевірки замовникові. У стандартах серії ISO 14000 використовуються терміни “здійснення аудиту” – стосовно повного циклу робіт з аудиту і “виконання аудиту” – стосовно робіт, що проводяться безпосередньо на об’єкті аудиту.

Загальні настанови щодо проведення аудиту СУНС наведені стандарті ISO 14010. Згідно зазначеного стандарту критерієм аудиту є політика, практика, методики чи вимоги, керуючись якими аудитор зіставляє зібрані під час аудиту докази стосовно предмета аудиту. До вимог можуть належати, але не обмежуватися ними, вимоги стандартів, настанов, установлені органі­заційні вимоги, а також вимоги законодавчих та/чи нормативних актів.

Об’єктом аудиту є організація, що підлягає аудиту; предмет аудиту – установлена екологічна діяльність, захід, умова, СУНС і/чи інформація з цих питань. Замовник – організація, яка доручає здійснення аудиту. Ним може бути або сам об’єкт аудиту, або будь-яка інша організація, яка має на це встановлене законом чи нормативним актом право, або яка має право доручати здійснення аудиту іншій організації на контрактних умовах.

Доказом аудиту є інформація, протоколи чи інші констатації фактів, які можуть бути перевірені. Доказ аудиту, який може бути якісним чи кіль­кісним, використовується аудитором для визначення того, чи задовольня­ються критерії аудиту і, як правило, збирається шляхом інтерв’ю, вивчення документів, спостережень за діяльністю та її умовами, отримання наявних даних результатів вимірювань та випробувань чи іншими способами в межах сфери поширення аудиту. Дані аудиту – це результати оцінювання зібраних доказів аудиту, зіставлені з погодженими критеріями аудиту. Дані аудиту е основою звіту про аудит.

Схема процесу екологічного аудиту згідно вимог стандартів серії ISO 14000, наведено на рис. 10.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Аудиторською групою є група аудиторів чи один аудитор, призначені для здійснення певного аудиту. До складу цієї групи можуть входити технічні експерти і аудитори-стажисти. Один аудитор зі складу аудиторської групи виконує функцію провідного (головного) аудитора. Провідний (голов­ний) аудитор з екології – особа, кваліфікована для здійснення екологічних аудитів і виконання відповідних функцій управління; аудитор з екології – особа, кваліфікована для здійснення екологічних аудитів. Кваліфікаційні вимоги до таких аудиторів викладено в стандарті ISO 14012. Технічний експерт – особа, яка надає конкретну допомогу аудиторській групі, викори­стовуючи власні знання чи досвід, але не бере участі в її діяльності як аудитор.

Екологічний аудит повинен бути спрямований на чітко визначений і документально оформлений предмет. Сторона, відповідальна за цей предмет, також повинна бути чітко ідентифікована, а її статус документований. До здійснення аудиту слід приступати тільки за умови, якщо, після консультації з замовником, провідний аудитор підтвердив, що є достатня і належна інформація про предмет аудиту, адекватні ресурси для здійснення процесу аудиту і об’єкт аудиту готовий сприяти процесу аудиту.

Аудит повинен грунтуватися на цілях та завданнях, визначених замов­ником. Провідний аудитор, консультуючись з замовником, визначає сферу поширення аудиту (його ступінь та межі) таким чином, щоб вона відповідала цілям аудиту. Про цілі, завдання і сферу поширення повинен бути спові­щений об’єкт аудиту до його початку. 3 метою забезпечення об’єктивності процесу аудиту, а також його даних та будь-яких висновків члени ауди­торської групи повинні бути незалежними від видів діяльності, аудит яких вони здійснюють. Вони повинні бути об’єктивними, а також вільними від упередженості та зіткнення інтересів протягом всього процесу.

Залучення до складу аудиторської групи працівників своєї чи сторон­ньої організації здійснюється за розсудом замовника. Член аудиторської групи, обраний з числа працівників організації, не повинен бути підпорядко­ваний тим, хто безпосередньо відповідає за предмет, аудит якого здійсню­ється. Члени аудиторської групи повинні володіти належною сукупністю знань, навичками та досвідом, необхідними для виконання пов’язаних з аудитом обов’язків. Під час виконання екологічного аудиту аудитори повинні проявляти передбачливість, старанність, вміння і розсудливість, що очікуються від будь-якого аудитора за таких обставин.

Взаємини між членами аудиторської групи і замовником повинні грунтуватися на конфіденційності та завбачливості. Якщо інше не перед­бачено законом, то члени аудиторської групи не повинні розголошувати інформацію чи документи, отримані під час аудиту, чи передавати підсум­ковий звіт будь-якій третій стороні без чітко висловленої згоди з боку замовника та, коли це доречно, згоди з боку об’єкта аудиту. Аудитор повинен дотримуватися методик з забезпечення якості аудиту.

Екологічний аудит повинен здійснюватися згідно з викладеними загальними принципами і будь-якими настановами, розробленими для відпо­відного типу екологічного аудиту. Настанови щодо здійснення аудитів СУНС  викладено в ISO 14011.

3 метою забезпечення упорядкованості, узгодженості та достовірності екологічний аудит повинен здійснюватися відповідно до документально оформлених і чітко визначених методологій і методик, що регламентують систематичні процедури. Для будь-якого типу екологічного аудиту методо­логії та методики повинні бути узгодженими. Методики для одного типу екологічного аудиту повинні відрізнятися від методик для іншого типу тільки тоді, коли це вимагається характером певного типу екологічного аудиту.

Одним з перших і важливих кроків в екологічному аудиті повинно бути визначення критеріїв аудиту. Ці критерії, деталізовані на належному рівні, повинні бути погоджені між провідним аудитором і замовником, а потім про них повинен бути сповіщений об’єкт аудиту. Необхідно збирати, система­тизувати, аналізувати, інтерпретувати та реєструвати належну інформацію для її використання як доказ аудиту в процесі перевірки та оцінювання з метою визначення відповідності критеріям аудиту. Якість та кількість доказів аудиту повинні бути такими, щоб компетентні аудитори з екології, що виконують свої функції незалежно один від одного, отримали аналогічні дані аудиту внаслідок оцінювання тих самих доказів аудиту за тими самими критеріями аудиту.

Процес здійснення екологічного аудиту повинен бути розроблений таким чином, щоб замовник і аудитор могли бути впевненими в досягненні очікуваного рівня довіри до достовірності даних аудиту і будь-яких висновків аудиту. Докази, зібрані під час екологічного аудиту, неминуче становитимуть лише частину наявної інформації частково через те, що екологічний аудит виконується протягом обмеженого періоду часу і з обмеженими ресурсами. Тому всім екологічним аудитам притаманний елемент невизначеності, і всі користувачі результатів екологічних аудитів повинні це усвідомлювати.

Аудитор з екології повинен брати до уваги обмеження щодо збирання доказів аудиту, а також можливість присутності елементу невизначеності в даних аудиту та в будь-яких висновках аудиту, і повинен враховувати ці чинники у плануванні та здійсненні аудиту. Він повинен докладати всіх зусиль для отримання достатніх доказів аудиту з тим, щоб було враховано окремі суттєві дані аудиту і сукупності менш суттєвих даних, які можуть впливати на будь-які висновки аудиту. Дані аудиту та/чи зведена інформація про них повинні бути передані замовникові у вигляді письмового звіту. Об’єкт аудиту повинен отримати копію звіту про аудит, якщо тільки не буде спеціального заперечення з боку замовника.

Пов’язана з аудитом інформація, що подається у звіті про аудит, повинна містити, але не обмежуватися ними, такі відомості: ідентифікацію організації, аудит якої виконано, і замовника; погоджені цілі, завдання і сферу поширення аудиту; погоджені критерії, відповідно до яких викону­ється аудит; період, охоплений аудитом, і дату виконання аудиту; іденти­фікацію членів аудиторської групи; ідентифікацію представників об’єкта аудиту, що брали участь в аудиті; повідомлення про конфіденційний характер змісту; перелік адрес для розповсюдження звіту про аудит; стисле викладення ходу процесу аудиту, включаючи будь-які перешкоди, на які натрапили аудитори; висновки аудиту.

Провідний аудитор, консультуючись із замовником, повинен визна­чити, які з цих відомостей разом з іншими додатковими відомо­стями слід внести до звіту. Звичайно саме замовник чи об’єкт аудиту повинен відповідати за визначення будь-якої коригувальної дії, необхідність якої випливає з даних аудиту. Проте аудитор також може давати рекомендації у разі попередньої домовленості з замовником.