МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Виділення природних територій для заповідання

Виділення природних територій для заповідання

12.12.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Наукові засади
Природно-заповідні території створюються, як правило, багатьма засобами на державних і приватних землях, але найчастіше за прин­ципом доцільності різного характеру і часто без врахування думки вче­них. Вибір природних ділянок визначається густотою і характером роз­поділу населених пунктів, вартістю землі, політичною кон'юктурою, активністю екологістів, історичними чинниками тощо. В багатьох випад­ках у різних країнах під заповідання віддаються неугіддя, віддалені від населених пунктів, тобто землі з бідними природними ресурсами, що мають низьку ринкову вартість. Як правило, основну роль в організації природно-заповідних територій відіграють державні інституції та упов­новажені на це спеціалізовані заклади. За рубежем приватні землі ви­купляються фізичними особами чи природоохоронними організаціями.
Весь процес створення природно-заповідних територій почина­ється з виділення вченими їх площ у природному середовищі. Вони повинні мати якомога великі площі для того, щоб забезпечити збере­ження особливо цінного біорізноманіття. Якщо ступінь антропогенної трансформації ландшафтів не дозволяє цього зробити, в такому разі вчений виділяє декілька окремих ділянок з різними екотопами, причому бажано, щоб вони були суміжними або з'єднані природними чи напів-природними сполучними територіями. Розмір природно-заповідної те­риторії залежить від біології, географії чи екології виду або групи видів, які планується заповідати, їх чисельності, ступеня різноманітності еко­топів тощо.
Виділення природних територій під заповідання здійснюється на основі наукових обґрунтувань. Вже на стадії виділення природної" те­риторії під заповідання закладаються методичні засади визначення геосозологічної категорії майбутньої природно-заповідної території, які ґрунтуються на закономірностях територіального поширення фітоце­нозів, популяцій видів, особливо рідкісних та зникаючих, величинах їх життєздатності та життєвого простору, розмірності ареалів таксонів, ступені цілісності та непорушеності природних ландшафтів чи їх ком­понентів, силі антропогенного тиску та крайових ефектів тощо. При цьому особливо важливими є відомості про розміри локусів популяцій видів біоти.
Залежно від площі та конфігурації проектованої території окрес­люється шлях (моно-, оліго- чи поліфункціональний) розвитку установи природно-заповідного фонду. Чим менша площа та менш компактна конфігурація проектованої території
На стадії виділення природних територій під заповідники чи націо­нальні природні парки в основі підготовки наукових обґрунтувань зде­більшого лежать наступні науково-методичні підходи:
флористичний (природно-заповідна територія виділяється на основі результатів інвентаризації, вивчення поширення і теоретико-графових методів аналізу флори тощо);
фітоценотичний (природно-заповідна територія виділяється на основі інвентаризації, динаміки та поширення фітоценозів, за пер­винним виділенням еколого-фітоценотичних стандартів тощо);
картоаналітичний (природно-заповідна територія виділяється на основі аналізу флористичних, геоботанічних, ландшафтних, ґрунто­вих та інших карт);
ландшафтний (природно-заповідна територія виділяється на основі визначення ступвня антропогенного навантаження чи натураль­ності ландшафтів, шляхом складання ландшафтного кадастру, опти­мальніше в мвжах водозбору тощо);
землевпорядкувальний (природно-заповідна територія виділя­ється на основі лісорослинного районування, а також під час земле­впорядкування та лісовпорядкування).
Наведемо приклад виділення природної території за ландшафт­ним науково-методичним підходом. К.М. Горб в 2004 році запропону­вав виділяти природні території під заповідання на основі інтегрально­го показника "ступінь натуральності ландшафтів". При цьому він визначив п'ять ступенів: 1) абсолютний (ступінь натуральності дикої природи має становити 93,4 % - 100 %); 2) високий (86,7 % - 93,4 %); 3) середній (80,0 % - 86,7 %); 4) низький (73,3 % - 80,0 %); 5) перехід­ний (66,6 % - 73,3 %).
У процесі виділення природних територій для кожної категорії природно-заповідного фонду є свої особливості. На наш погляд, най­більші складнощі виникають під час створення природних заповідни­ків у сучасних антропогенізованих умовах існування природних ланд­шафтів. Для встановлення мінімальних розмірів природних заповід­ників вчені рекомендують застосувати такі критерії:
1) емпіричний (використовується досвід та інтуїція вчених);
2)екологічний (за наявністю в абсолютно збереженому стані ти­пових та унікальних природних комплексів з усією сукупністю їх компо­нентів);
3) біогеографічний (тривалість стабільної кількості видів - показ­ник розмірності та ступеня ізоляції від антропогенного чинника);
4) генетичний (за умови підтримання "якісного" генетичного різ­номаніття, в якому природний відбір буде найбільш ефективним, міні­мальна чисельність популяції диких тварин має складати не менше 500 особин);
5) трофічний (забезпечення існування повної екологічної піраміди типової регіональної екосистеми).
З практики природно-заповідної справи національні природні парки в Україні виділяються здебільшого за двома основними критері­ями - це науковою і природоохоронною цінністю екосистем. Не менш важливою умовою є також застосування інших вагомих критеріїв - ре­креаційного, природничо-пізнавального, еколого-виховного, а також критерію відповідності, згідно з яким певна кількість місцевого насе­лення має бути забезпечена одним національним природним парком. При створенні національного природного парку особливо необхідним критерієм має бути наявність національної та етнічної спадщини, що потребує захисту і відтворення. Для цього необхідно використовувати затверджені розрахункові нормативи.
Майже аналогічний шлях до створення національних природних парків мають регіональні ландшафтні парки. Т.Л. Андрієнко з коле­гами для вибору таких природно-заповідних територій з метою їх ство­рення пропонує такі критерії:
1.Переважання на території відносно незміненого природного ландшафту - характерного або унікального для певних регіонів.
2.Відсутність на території, яка пропонується для створення пар­ку, великих промислових центрів, значного забруднення природних комплексів тощо - тобто територія не повинна мати значного ступеня екологічної загрози.
3.Наявність на території осередків природних екотопів з цінним рослинним та тваринним світом, на яких встановлений охоронний ре­жим (заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи), або ділянок, на яких можливе створення таких об'єктів.
4.Привабливість території для населення (її ландшафтний та історико-культурний імідж) з метою проведення регламентованої рекре­ації та екотуризму.
5.Наявність історичних та культурних цінностей, місць, пов'язаних з минулим нашого народу, центрів народних ремесел та інше.
6.Важлива роль території, як частини більш широких територі­альних природоохоронних мереж (екологічної мережі, прикордонних природоохоронних смуг, мережі цінних водно-болотних угідь тощо).
7.Можливість організації на цій території наукового, екологічно­го, мисливського, рибальського туризму, а також природоохоронних екскурсій (у перспективі - по прокладеній мережі екологічних стежок).
8. Велике екологічне значення території майбутнього парку для відповідного природного регіону, насамперед, для регіонів зі значним антропогенним навантаженням.
Таким чином, в умовах нинішньої надзвичайно гострої конкуренції за земельні ресурси наукове забезпечення створення нових терито­рій природно-заповідного фонду повинно бути особливо високопрофесійним, оскільки це основний аргумент на захист природи.
Громадські ініціативи
У світі багато природоохоронних територій засновано громадсь­кими природоохоронними організаціями. Причому як у нашій країні, так і за кордоном процес створення ініціюється стихійно або випадково, часто супроводжується конфліктними ситуаціями та гострим протисто­янням між органами, які намагаються створити природоохоронний об'єкт, і місцевим населенням, яке намагається захистити свої права на використання природних ресурсів і не допустити відчуження природ­них земель. Виділення землі викликає велику полеміку, обговорюється в пресі, на сільських зібраннях, мітингах тощо. Тобто народження май­же кожної природно-заповідної території відбувається в болісних поту­гах. Відомі міжнародні громадські організації співпрацюють із урядами країн та мультинаціональними банками, які фінансують наукові дослі­дження, екологічну експертизу, проектні роботи, навчання, інформу­вання населення тощо на час створення природно-заповідної терито­рії. Буває, що фінансуюча сторона відшкодовує завдані населенню збитки.
Законом України "Про природно-заповідний фонд України" визна­чено права громадян з питань охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Вони мають право на: участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку природно-заповідної справи, формуванні природно-заповідного фонду, розробці та реалізації заходів щодо їх охорони й ефективного використання, запобіганні негативного впливу на них господарської діяльності, вне­сення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фон­ду найбільш цінних природних територій та об'єктів, ознайомлення з територіями й об'єктами природно-заповідного фонду, здійснення громадського контролю за охороною природно-заповідних територій та об'єктів, внесення пропозицій про притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони природно-заповідного фонду У зв'язку із цим у 90-х роках минулого і на початку нинішнього століття особливо пожвавився громадський екологічний рух за створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Джерело: Попович С.Ю. Природно-заповідна справа: Навчальний посібник. - К.: Арістей, 2007 - 480 с. 

 

 


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /