Загальна характеристика військово-промислового комплексу

Межі ВПК включають як функціонування армії, так і систему підприємств, які 
виробляють військову техніку, озброєння та боєприпаси.
Структура ВПК є складною і включає:
  науково-дослідні організації (НДІ);
  проектно-конструкторські бюро (ПКБ);
  випробувальні лабораторії та полігони;
  виробничі підприємства.
Існує також і галузевий поділ  ВПК, але і такому випадку кожна галузь охоплює 
як НДІ, ПКБ, випробувальні лабораторії та полігони, так і виробничі підприємст-ва.
Основні галузі ВПК Росії:
  виробництво ядерної зброї;
  авіаційна промисловість;
  військове суднобудування;
  ракетно-космічна промисловість;
  бронетанкова промисловість;
  виробництво стрілецької зброї;
  виробництво артилерійських систем.
До цього можуть бути додані:
  Міжнародна  торгівля  і  постачання  зброї за  кордон  (наприклад,  дружнім  ре-жимам і рухам опору). Ведеться уповноваженими на те  державними підпри-ємствами.
  В окремих країнах, переважно з ринковою економікою, наприклад у США, іс-нують також специфічні галузі ВПК, такі як військово-промислове лобі, тобто  об'єднання промисловців і підприємців, які проводять узгоджену політику п і-дтримки  військових  кампаній  держави з метою  отримання  нових  замовлень, для чого ними в конгрес делегуються свої власні підлеглі чи лояльні їм полі-тики,  які  надалі  займаються  послідовним  відстоюванням  позицій  військових  промисловців (Операція «Буря в пустелі» і Війна в Іраку були лобійовані саме  представниками ВПК і співчуваючими мілітаристам конгресменами).
Україна успадкувала від колишнього СРСР майже третину колишнього союзного  ВПК. Власна оборонна промисловість України налічувала 700 підприємств, ос-нову яких, на момент розпаду СРСР, становили 344 організації, що включали 205  виробничих об’єднань із зальною чисельністю зайнятих 1 450 тис. чол.
Серед підприємств ВПК найбільшого розвитку досягли радіоелектроніка, ракет-но-космічна, танкова, суднобудівна і деякі інші галузі промисловості.
Особливістю  української  економіки  є  те,  що  комплекси  налагоджених  вироб-ництв з високою концентрацією висококваліфікованих наукових та виробничих кадрів, високим інтелектуально-творчім потенціалом були реалізовані переважно у системі ВПК. Його подальша деградація торкнулася понад 2 млн.  осіб, які пра-цювали на 200 підприємствах, у НДІ та ПКБ. При цьому українська частина сою-зного  ВПК  не  мала  замкненого  циклу  виробництва більшості  своїх  виробів (до 80%  кінцевої  продукції  випускалося  у  Російській  Федерації,  або  комплектуючі 
надходили до України з інших союзних республік).
Інша особливість ВПК  –  розгалужена мережа закритих міст-невидимок, а також містоутворюючих номерних підприємств і науково-виробничих центрів, що ная-вні практично в усіх великих і низці середніх міст України.  Такі особливості пе-вною мірою враховані у Державній програмі конверсії з метою залучення потен-ціалу ВПК до розвитку цивільного виробництва.  У 1990-ті роки багато підпри-ємств вітчизняного військово-промислового комплексу були переорієнтовані на випуск цивільної продукції, в тому числі обладнання для нафтогазових компаній, проте, за  досвідом воєнного часу, вони за короткий час можуть бути знову  пере-орієнтовані на випуск озброєння і боєприпасів.
Передбачена реструктуризація 33 підприємств, включаючи маріупольській «Азо-вмаш», київські  заводи  ім. Артема, ім.  Петровського, харківській  завод  ім. Ма-лишева, що раніше виробляв 800 танків на рік. Підлягають реструктуризації За-порізький титаномагнієвий комбінат, Нікопольскій південнотрубний завод тощо.
Закордонні фірми  активно  виявляють інтерес до підприємств ВПК, зокрема, до виробників міжконтинентальних балістичних ракет: харківських «Хартрон»,«Комунар»,  «Південмаш»,  Павлоградський  машинобудівний  завод,  де  випуска-лися  ракети  СС  24,  об’єднання  «Мотор-Січ».  Україна  є  розробником  бойового залізничного ракетного комплексу, якім озброєні стратегічні ракетні війська Росії.
Прагнення керівників низки підприємств акціонуватися із закордонними фірма-ми для випуску українізованого варіанта їх виробів,  містить ризик технологічно-го розриву військової промисловості на окремі ланки, що може призвести до т е-хнологічної залежності.
Кризова  ситуація характерна для переважної більшості секторів  ВПК. Деякі під-галузі можна вважати якщо не втраченими, то напевно паралізованими.  Вироб-ництво боєприпасів  в Україні фактично знищено (за винятком високоточних за-собів ураження). А країна, яка продає всі види бронетехніки, має намір побуд у-вати корвет і ще багато чого, що стріляє, і при цьому не виробляє боєприпасів, дуже  втрачає  і  в  галузі  національної  безпеки,  і  на  світовому  ринку  озбро-єнь. Попри твердження про збільшення кількості експортних замовлень для під-приємств ОПК України та досягнення рекордної планки, у цілому ВПК залиша-ється  збитковим.  Збитки  підприємств  ВПК  удвічі  перевищили  їхній  прибуток. 
Зношеність основних фондів досягла 60%. Застаріле обладнання не може забез-печити потрібну якість і продуктивність. Оборонні підприємства потребують масштабної реконструкції та технічного переоснащення. Сформувався високий рі-вень залежності  від критичного імпорту: питома вага імпортних матеріалів ста-новить 24% від загального обсягу матеріалів і до 80%  – імпортних комплектую-чих в укрупненій номенклатурі. Від імпортних поставок залежить діяльність 67  підприємств  ОПК  України, або  понад  40%  від  загальної  кількості  підприємств, що  виконують  держзамовлення.  Найбільш  критична  залежність  від  імпортних поставок  –  у авіабудуванні, двигунобудуванні, радіоелектроніці. Україна не має власної промислової бази для розвитку мікроелектроніки, мікропроцесорної  тех-ніки,  нанотехнологій,  без  чого  неможливе  створення  перспективних  систем  та зразків озброєнь. Проте навіть обмежене надходження у Збройні сили модерніз о-ваних зразків озброєнь на наявній елементній базі розтягується на тривалий тер-мін. Усі державні програми  –  і Програму розвитку озброєнь і Програму рефор-мування та розвитку ВПК–  провалено, а  нові не  узгоджені між собою та нереалі-стичні.  Усе  частіше  доводиться  чути  від  фахівців:  «Завдання  розвитку  всього ВПК для України вже непосильне, тому варто зосередитися на тих ділянках, які ще можна врятувати». 

Також,  структури  українського  ВПК  (  Ніжинський  арсенал  Головного  ракетно-артилерійського управління озброєння Міністерства оборони України, Державна корпорація  «Таско»,  Науково-виробниче  об’єднання  МВС  України  "Форт", Держпідприємство  «Науково-технічний  комплекс  «Завод  точної  механіки»», Київське  держпідприємство  "Конструкторське  бюро  спеціальної  техніки"  (КБ-СТ), Національне  космічне  агентство  України  "Науковий  центр  точного  маши-нобудування") відзначилися активними спробами модернізації стрілецької зброї, розробкою та впровадженням нових технологій.. Дуже активно українську стрі-лецьку зброю купують Німеччина, США, Великобританія, Канада, а також краї-ни  СНД  та країни Африки. Якщо  у  випадку  купівлі  української  зброї країнами СНД та третього світу ми можемо говорити лише про цінові конкурентні перева-ги, то у випадку значного інтересу з боку країн НАТО ми можемо говорити про конкурентоспроможність української зброї у цілому. 
Останніми роками серед природоохоронних заходів усе більша увага приділяєть-ся екологічній безпеці ліквідації озброєнь та військової техніки,  усього комплек-су військових об’єктів. 
Важливою проблемою ВПК є утилізація  і демонтаж озброєнь, що  у цілому є збитковим процесом. Практично у всіх країнах світу процес провадиться за спеціа-льними програмами з державним фінансуванням.
В Україні виконавцями робіт з утилізації озброєння є дві організації:
  Асоціація підприємств і закладів «Співдружність»;
  ЗАТ «Еллаєнт-Київ».
Виробництво на цих підприємствах є енергоємним. З метою  оптимізації їх діяль-ності передбачається наближення засобів переробки до місць концентрації утилі-зованих  матеріалів  і  місць  зберігання  боєприпасів.  Дохідність  утилізації  можна підвищити більш глибокою переробкою отриманої вторинної сировини і вигото-влення напівфабрикатів та виробів цивільного призначення.
Україна налагодила виробництво устаткування з метою утилізації боєприпасів:
  на  АТ  «Сумське  машинобудівне  науково-виробниче  об’єднання  ім.  Фрунзе» для двох різноцільових виробництв;
  Донецькому заводі гумотехнічних виробів для вилучення вибухових речовин із боєприпасів при застосуванні інертного теплоносія; 
  є можливості застосування лазерного  та  лазерно-радіаційного методів для пе-реробки боєприпасів.
Існує  можливість  створення  інфраструктури  для  торгівлі  зброєю  та  військовою технікою, що зумовлено такими чинниками:
  на території України залишилися великі надлишкові запаси зброї та військо-вої  техніки,  яка  набагато  перевищують  потреби  забезпечення  національної безпеки;
  торгівлю  зброєю необхідно розглядати як джерело додаткових коштів, що н е-обхідні для виконання заходів з реструктуризації ВПК країни;
  Україна володіє високим науковим потенціалом у сфері розробки нових зраз-ків зброї та військової техніки і технологій такого виробництва, найдоцільні-шим є використання цього потенціалу  саме у сфері діяльності ВПК, як самос-тійно, так і у кооперації з ВПК Росії та виробляти найсучасніше устаткування з метою реалізації на світових ринках [4]