Основні концепції взаємодії людства і природи.

Упродовж всієї своєї історії людське суспільство розвивається в оточуючому його природному середовищі та взаємодіє з природним базисом. Людство використовує природні ресурси, змінює природне середовище відповідно до своїх потреб. Вплив людської цивілізації на природу обумовлюється розвитком матеріального виробництва, науки і техніки, громадських потреб, а також характером суспільних відносин.

Вплив людини на природу й обмежені уявлення про її фундаментальні закономірності призводять до того, що людина в досягненні миттєвих цілей із забезпечення функціонування свого біологічного організму, втручаючись у природу, знищує її як головну умову свого існування. Брак знань про природні процеси веде до того, що найбільш віддалені наслідки тих дій, які спрямовані на досягнення поставленого результату, виявляються зовсім іншими, часом і зовсім протилежними тому, що було необхідним. Це призводить до екологічних криз і катастроф (наочний приклад — глобальне потепління).

При цьому через наростання ступеня дії суспільства на природу відбувається розширення рамок географічного середовища і прискорення деяких природних процесів: накопичуються нові властивості, що дедалі більш віддаляють її від природного стану. Водночас, якщо позбавити сучасне географічне середовище його властивостей, створених працею б а г а т ь о х поколінь, і поставити сучасне суспільство у вихідні природні умови, то воно не зможе існувати: людина геохімічно перетворила світ, і цей процес вже є незворотним.

Протягом усього свого існування людина намагається визначити своє місце у природі, усвідомити значення природи як філософської категорії, просторового базису і необхідної умови існування людства. Історично склалися такі основні уявлення про природу і право: Доля, Скарб, Довкілля, Ресурс, Біосфера. Відповідно, у ставленні людини до природи можливо виділити такі етапи: 1) біогенний — адаптаційний, присвоюючий; 2) тех. ногенний — частково перетворюючий; 3) ноогенний — системно перетворюючий.

        Всі вони тією чи іншою мірою визначають основні тенденції розвитку законодавства. У стародавніх суспільствах з недостатнім розвитком науки й економіки природа безпосередньо впливала на життя суспільства. Природа сприймалася як божественне провидіння. Для права було характерне таке саме сприйняття. У ньому відбивалися лише ті питання, які стосувалися внутрішніх проблем існування суспільства. Зміст правових норм, регулюючих природокористування, визначався потребами окремих індивідуумів і їх груп, наприклад, у використанні пасовищ або водних джерел, а не інтересами охорони довкілля. Запобігти його деградації вдавалося лише за рахунок недостатнього розвитку господарства і використання традиційних технологій.

Однак уже в ті часи є приклади природоохоронних законів. Впродовж китайської історії правителі Китаю завжди дуже уважно ставилися до розробки, використання природних ресурсів і управління в цих сферах. Розвиток екологічних ідей у стародавньому Китаї почався на базі ідей про захист живих природних ресурсів. Діяльність з охорони довкілля в Китаї включала в себе два основні напрями: створення спеціальних органів і системи чиновників з питань охорони довкілля.

У період, передуючий першій китайській династії Ся (XXI ст. до н.е. — XVI ст. до н.е.), за часів трьох ідеальних государів, був створений орган, що відав питаннями охорони оточуючого середовища. Згідно з «Ритуалом Чжоу» в епоху імператора Шуня існували спеціальні «чиновники юй», до компетенції яких входили екологічні питання. У період династії Чжоу (XI ст. до н.е. — 256 р. до н.е.) управління природними ресурсами здійснювалося спеціальною структурою Ситу Фе, розділеною на окремі департаменти (юй, хен). Основним їхнім завданням було створення спеціальних обгороджувань у районах, багатих природними ресурсами, а також встановлення певних тимчасових періодів для розробки різних видів природних ресурсів і заборони на їх свавільний захват, розробку і використання.

      Згідно із законами «Статуту привласнення природних ресурсів»: «Не дозволяється руйнувати дома, засипати колодязі, рубати дерева, вбивати тварин. Порушники засуджуватимуться до смерті без поблажливості». Хоча ці правила є правилами військової дисципліни, проте вони включають у себе й аспекти охорони природних ресурсів. Крім того, у «Ритуалі Чжоу» в розділах «Закони князя» і «Щомісячні укази» наведені правила полювання для кожної пори року і передбачені різні заборони для кожного з дванадцяти місяців. У ранній період історії Китаю були вироб лені базові екологічні закони. За часів правління династії Шан (Інь) (4000 р. до н.е. — XXI ст. до н.е.) були опубліковані такі закони: «Навесні заборонялося вирубування дерев у гірських лісах для того, щоб дозволити рослинам добре розростатися, влітку заборонялася риболовля, аби забезпечити розмноження риб».

Це — спосіб вираження правової норми, який має прихований заборонний характер. Законом було закріплено, що людина, яка викидає сміття на громадську дорогу, карається відрубуванням обох рук.

На бамбукових дошках, знайдених при розкопках у пров. Хубей, були виявлені закони з охорони природних ресурсів. Згідно із Законом про землю у сфері охорони природних ресурсів були прийняті такі закони: «У другому місяці весни заборонено рубати дерева і засипати русла річок і струмків. До настання літа заборонено випалювати траву і збирати рослини з молодими паростками, а також полювати на дитинчат тварин, збирати яйця з пташиних кубел, труїти рибу і ставити капкани і сіті. Жителі сіл, розташованих поблизу від пасовищ диких тварин або інших заповідних районів, не повинні полювати із собаками в період розмноження диких тварин. Відповідальні за заподіяння збитку природі чиновники і керівники відомств, що відають питаннями охорони довкілля, виряджаються у відставку і піддаються судовому переслідуванню». Крім того, були суворо регламентовані охорона й управління гірськими і лісовими ділянками, а також водними ресурсами, сіль ськогосподарськими угіддями, а за діяння, що призвели до руйнування природних екосистем, були встановлені заходи покарання

З індустріальним розвитком виникла потреба підвищення продуктивності, зокрема за рахунок розширення природокористування і підвищення навантажень на довкілля. Суспільство не лише пристосовується до природи, але й починає змінювати ЇЇ відповідно до своїх виробничих, політичних, естетичних потреб.

Природа перетворюється з доленосної реальності на засіб виробництва. На цьому етапі природа розглядається як скарбниця. Землі меліоруються, води перерозподіляються, передаються в публічне управління. Водний закон Німеччини 1877 року свідчив, що господарське значення проточних вод, які використовуються в промисловості й сільському господарстві, мало бути всесторонньо й ефективно визначено з метою зменшення частини національного багатства, яка не знаходить вживання. Водне право розглядало води як джерела питної води; води, що використовуються в промисловості; місця скидання стічних вод. Регулювалося конкуруюче водокористування. Право охоплювало проблеми освоєння і розподілу природних ресурсів. Питання охорони природи практикно не розглядалися як об'єкт правового регулювання.

У результаті стали помітні шкідливі наслідки, до яких призводить індустріальний розвиток, а саме забруднення вод, ґрунтів, повітря, вирубка лісів, зміна клімату, зникнення багатьох видів тварин і рослин. У середині XX століття виникає нове бачення природи. Природа стала сприйматися як оточуюче середовище і зовнішня необхідна умова життя людини, якій загрожує небезпека, а отже, необхідний захист. Формулюються першочергові завдання охорони природи. Виникає екологічне право як галузь права. Величезний вплив на зміну світовідчування суспільства справив твір «Межі зростання», який вийшов друком 1972 року.

Автори книги дійшли таких висновків:

1. Якщо існуючі тенденції зростання чисельності населення світу, індустріалізації, забруднення навколишнього середовища, виснаження ресурсів, виробництва продуктів харчування залишаться незмінними, межі зростання на нашій планеті будуть досягнуті протягом найближчих 100 років. Найбільш вірогідним результатом стане раптове неконтрольоване зниження чисельності населення й обсягу виробництва.

2. Ці тенденції можливо змінити і створити умови екологічної та економічної стабільності, яка збережеться й у майбутньому. Стан глобальної рівноваги має бути таким, аби кожна людина могла задовольнити основні матеріальні потреби і мала можливості для реалізації свого творчого потенціалу.

3. Якщо людство вибере дорогу сталого розвитку, то чим швидше почне працювати над його здійсненням, тим більше буде шансів досягти успіху'.

Вийти за межі означає ненавмисно вийти за рамки обмежень, що накладаються законами розвитку природи. Незважаючи на вдосконалення технологій, суворішу природоохоронну політику, використання багатьох природних ресурсів і потоки забруднень вже вийшли за межі стійкості. Навколишнє середовище не може вистояти, починається безповоротний процес його деградації.

         Зв'язано це, у першу чергу, із стрімкими змінами в системі «суспільство — довкілля», викликаними зростанням чисельності населення світу і розвитком економіки. У людській діяльності зростання розглядається як досягнення, засіб вирішення невідкладних проблем. У розвинених державах

економічне зростання дозволяє забезпечити зайнятість населення, соціальну стабільність, підвищити якість життя. У бідних країнах економічне зростання розглядається як засіб виходу з убогості.

          Проте зростання породжує і проблеми. Розміри земної кулі кінцеві. Будь-яке матеріальне зростання, включаючи зростання людської популяції і обсягу вироблюваних продуктів, не може тривати вічно. Межами зростання є межі інтенсивності потоків енергії і матеріалів, необхідних для життя людей і функціонування промисловості. Населення й економіка залежать від наявності сировини, джерел енергії і води, що знаходяться в природі, можливості планети переробити відходи, що утворюються в результаті людської діяльності. Межі зростання — це межі здатності планетарних джерел забезпечувати ці потоки матеріалів і енергії, можливості стоків — поглинати забруднення і відходи. Всі основні елементи системи «суспільство — навколишнє середовище» (чисельність населення, виробництво продуктів харчування, промислове виробництво, вжиток ресурсів, забруднення довкілля) у даний час перебувають у стані експоненціального зростання. Таке зростання відбувається, якщо зростаючий об'єкт виробляє сам себе (живі організми, включаючи людину; промисловий капітал) або його зростання обумовлене тим чинником, що відтворює сам себе (виробництво продуктів харчування, генерування забруднень).

         Зростання чисельності населення визначається показниками народжуваності та смертності. Навіть при врахуванні впливу культурологічних, національних, місцевих особливостей простежується закономірність, що дозволяє зробити висновок про те що чисельність населення змінюється відповідно до трьох моделей. Ця теорія отримала назву теорії демографічного переходу.

1. У країнах з низьким рівнем розвитку значні як народжуваність, так і смертність, при цьому спостерігається низький приріст населення. З поліпшенням якості життя і харчування, підвищенням рівня охорони здоров'я смертність падає, а народжуваність, за інерцією людського мислення, залишається високою. Відбувається швидке зростання населення. Поступово люди залучаються до способу життя індустріального суспільства, народжуваність знижується і приріст населення стабілізується, а в ряді випадків стає негативним.

2. У країнах із середнім рівнем розвитку промисловості й охорони здоров'я смертність падає, а народжуваність залишається високою. Темпи зростання населення високі.

3. Високорозвинені країни Європи й Америки характеризуються низькою смертністю, низькою народжуваністю і невисоким, навіть нульовим, приростом населення. Проте слід мати на увазі, що темпи приросту населення залежать не лише від рівня економічного розвитку і доходів населення, але й від впливу на спосіб ^життя людей рівня освіти, зайнятості населення, традиції планування сім'ї, становища жінок у суспільстві. Промисловий капітал також може зростати завдяки своїй здібності до відтворення. При певному обсязі промислового капіталу виробляється щорік достатній обсяг промислової продукції.

         Певна частина продукції є інвестиціями, які сприяють майбутньому розширенню обсягу продукції. Величина інвестицій, як і народжуваність, змінна і залежить від економічних можливостей і рішень, що приймає людина. Значніший обсяг виробництва сприяє збільшенню кількості продукції, що випускається, частина якої йде на інвестування, зростання ж інвестицій приводить до зростання виробництва. Одночасно відбувається зношування (амортизація) виробничих фондів (проведемо аналогію із смертністю)

       Здібність до самовідтворення населення і промисловості визначає їхню роль у світі. Саме люди і промисловість експлуатують природні джерела сировини й енергії, витягують ресурси з природного середовища, одночасно повертаючи в навколишнє середовище відходи. Вочевидь, що існують межі темпів використання сировини й енергії, межі можливостей прийому і зневаження відходів природними системами, при перевищенні яких відбувається порушення природного балансу і настає екологічна криза. Екологічна криза є результатом суперечності між економічними й екологічними інтересами, між інтересами розширення виробництва і здатністю біосфери до самовідновлення. У сьогоденні людство живе в умовах екологічної кризи, яка виявляється не тільки в деградації природного середовища, але й у неспроможності суспільства зупинити ці процеси наявними засобами. Умовою виживання людства стає переосмислення місця людини в природі, розробка стратегії виживання у зміненому світі, розробка сучасних концепцій взаємодії людства і природи. На цьому етапі право довкілля носить виражений антропоцентричний характер. Це виражено вже в самому понятті «довкілля», що відображає розуміння природи як житла людини. Заборона шкідливої дії встановлюється, якщо вона загрожує, у першу чергу, людині. Навіть норми, спрямовані на захист природи як такої, забезпечують здатність природи виробляти необхідні людині блага. Показники якості довкілля орієнтовані на людину, її потреби. Прогресивні ідеї оголошують природу загальнолюдською спадщиною, що потребує захисту. Ядром біосферної концепції є визнання природи загальним будинком, де людина не є єдиним господарем. Людина як біологічний вид підпорядкована глобальним зв'язкам природи і може зникнути як вид, якщо за допомогою інтелектуальної переваги і технічних можливостей спробує придбати панування над природою. Земля становить собою систему, що самоорганізуеться, самостійно координує хімічні, фізичні й біологічні процеси таким чином, що досягається рівновага між ними. У систему нтручається людина, виробляючи токсичні відходи, підвищені обсяги вуглекислого газу. Це може призвести до зміни клімату і створити умови, неприйнятні для виживання людини, і у той самий час стати поштовхом для формування нових видів, за допомогою яких рівновага буде відновлена. Право враховує це, обмежуючи втручання людини та намагаючись забезпечити збалансований, сприятливий для природного довкілля розвиток суспільства.